Доцент кафедри загальної екології, педагогіки та психології
Старовойтенко Н.В.
Процес самопізнання має різну ступінь глибини. Інколи розвага з користю, інколи – серйозні, вдумливі спостереження, що допомагають знайти своє місце у світі та зорієнтуватися у стосунках з людьми, а інколи – це драматичний процес. Вивчення соціальної психології в режимі дистанційного навчання – це переживання амбівалентних почуттів і для студентів, і для викладача. Виконання завдань і тестів, творчих робіт, проходження аутотренінгу самостійно наодинці – це не просто заробляння оцінок. Результати тестів на самопізнання не завжди зрозумілі, нерідко неприйнятні. Спілкуання з кожним окремо, без сторонніх має свої переваги. Є час сприйняти молоду людину не тільки як студента, що певним чином виконує програму дисципліни. Нові умови навчання – це перевірка на стресостійкість, адаптивність, вміння взаємодіяти з різними людьми, які поводять себе неоднозначно, не завжди організовано, ввічливо – як індивідуальності.
Творчі роботи студентів групи СЗ–1810 (соціальне забезпечення, 2–ий курс) на тему «ЯК не піддатися масовій істерії через корона вірус» можуть бути корисними для усіх, хто переживає тривогу, хто вийшов із зони комфорту і живе в умовах карантину. Роботи студентів подано в авторській редакції.
Творча робота з соціальної психології «Як не піддатися масовій істерії через коронавірус»
(Поради студентам)
Олександра Квятковська
Коронавірус. Карантин…
Вже остогидла пандемія?
Ти маєш вихід не один —
У серці жевріє надія.
Зайнятись завжди буде чим:
Сховай усі скелети в шафу.
Під пледом, дзвінко сміючись,
Розчинешся у чашці рафу.
Складати пазли можна ще,
Картини вдосталь малювати,
Ти почастуй сім’ю борщем –
Згадай, що вмієш готувати.
Пиши Морозу ти листи,
Вивчай дорожні правила.
Студенте, друже, підтягни «хвости» —
Дистанційку зробила й відправила.
Плети із бісеру вінки
Чи зізнавайся у любові
Про що шепочуться жінки,
Читай історії казкові.
Не випускай же книгу з рук —
Яскраві бачитимеш сни.
Пізнавши, хто насправді друг
Ти не забудь і подзвони.
Допоки кров у жилах б’є —
До спорту май палке бажання.
Коли годинка вільна є
Дивися фільми про кохання.
А скільки є занять навкруг,
Знайдеш ідею ти хорошу.
Я звісно не найліпший друг,
Та дещо підказати можу.
Роби усе, що задали,
Та залишайсь, будь ласка, вдома.
Не задихайся від нудьги
І лінь нам також не знайома.
До чого я це все пишу —
Здійсни фантазії політ.
І щиро тебе попрошу,
Побудь удома — врятуй світ!
Олексій Кавицький
Події, що відбуваються зараз, підривають наше уявлення про безпеку. Якби ми жили у світі, де коронавірус – норма, то тривоги було б менше. Наразі ситуація така: щось нове виникло й почало нам загрожувати.
Щоб зменшити рівень напруги прямо зараз, можна сказати собі: «Окей, я сиджу вдома, не відвідую публічні місця, мию руки, користуюсь дезінфектором. Якщо у мене з’являться симптоми, я знаю, до кого звернутися, та маю конкретний алгоритм дій». Це приклад того, як за допомогою організації власної безпеки можна зменшити тривогу. Це правильний і природний шлях.
Тривога в цей період – це нормально. Але все, що вище цього стану – паніка, напади іпохондрії, скуповування продуктів – може свідчити про інші переживання всередині психіки. Наприклад, у спокійні часи іпохондрія виникає через почуття невдоволеності власним життя. Замість того, щоб виражати ці переживання у світ, людина спрямовує їх на своє тіло та органи. Під час епідемії ці відчуття нікуди не зникають і можуть загострюватись.
Наталія Василенко
Я не можу розминутися. Як не піддатись масовій істерії через коронавірус?
Для Всесвіту, і, зокрема, кожного з нас – пандемія та вимушений карантин є своєрідним викликом та тестом на психологічну стійкість не лише окремих індивідів і кожного з нас, але й цілої нації, народу та всього українства, у яких би куточках світу ми не знаходились, чи то у власній квартирі за домашніми справами, на дистанційному навчанні, за роботою, під час перегляду серіалу. Не важливо. Так чи інакше вірусом заражений кожен із нас. Вірусом паніки. А він є чи не найнебезпечнішим навіть за Кор…( ну, ви знаєте його назву вже досить добре, щоб помилитися).
Страх – така ж пандемія, що робить нас хворими.
Він проник у наші голови. Мені здається, що навіть і ледачі зачіпали цю тему, ба більше – мені хотілося кричати: «Досить!!!», – всім і кожному, хто хоча б починав зі мною про Це говорити, радитися, писати у соціальних мережах і тикати пальцями у стрічку новин на цю ненависну пошесть. Так було, поки я не зчулася, як сама почала думати, ба більше, навіть говорити про це перша! Уявляєте?! Вірус паніки таки проник і в мене. А здавалося, що через мій «скафандр» непримиренності, холодності і начитавшись про стійкість в умовах самоізоляції цього ніколи не станеться.
Так, повернімося ж до того, як все ж таки не піддатися. Відчувати тривогу – це нормально. Мені здається, що це навіть корисно. Це готує наш організм до відбиття чи виходу з небезпечної, критичної ситуації. Але важливо, щоб цей стрес та притаманна йому тривожність – не перетворилися на спосіб життя.
З усіх екранів нам кричать: «Самоізолюйтесь!». Це теж стрес. Ми ж не у творі «Intermezzo». І навіть не в Кононівських полях. І я не Коцюбинський втікач. І «залізна рука города» була до мене досить лагідна, я б навіть сказала, що у нас були романтичні стосунки. Але зараз не про це.
Коцюбинський писав «з людиною. Я не можу бути самотнім. Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає на їх дорозі. Тоді як на своїй я скрізь і завжди зустічаю людину». А зараз на часі уникати людей. Ось така дилема. Коцюбинський би тішився, шкода, що не в цей час. Але і це не проблема, бо в умовах сучасної диджиталізації та технологічних онлайн-можливостей ми можемо хоч зараз влаштувати чаювання з коліжанками, та навіть цілий «квартирник» нам не завада, через екран монітора, звісно. Висновок – диджиталізація робить наше соціальне дистанціювання менш зосередженим у чотирьох стінах.
В сьогоднішніх умовах, як на мене, необхідно відокремити те, на що ми не можемо вплинути, іте, що залежить тільки від нас. Наприклад, елементарне – мити руки – залежить тільки від нас, а от зі всесвітньою статистикою ми, на жаль, нічого не зможемо вдіяти.
Стільки вільного часу – це ж просто подарунок долі! І навіть не наважуйтеся думати інакше – це також небезпечно!
Так от зараз – саме час очистити власний простір, адже порядок в оселі – це порядок в голові, можна (обов’язково) поєднувати це з прослуховуванням онлайн-курсу, або ж лекції з психології. Так-так, інколи і корисне може бути і приємним. Або ж приготувати, нарешті, дзеркальний глазурований торт, укутаний у білосніжну мастику, час у нас уже є – залишилося тільки бажання. Дайте волю фантазії!
Розмалювати паркан, дослідити родинне дерево, освоїти алмазну вишивку або ж найскладніше – спробувати допомогти меншій сестричці з математикою, але, вибачте, визнаю – це вже для справжніх профі!
Бути більше часу з рідними і коханими – це не заклик збиратися на пікнік та на шашлики, все в межах квартири, звісно.
І, насамкінець – піклуватися про інформаційну гігієну. Робити перерву від гаджетів і стрічки новин. Або – кинути собі виклик, челендж, марафон – тиждень без телефону. Побути сам на сам зі своїми думками і пізнати, нарешті, той «дзен».
Відпочити!
Не забувайте мити руки і робіть те, що приносить задоволення!
Юлія Загоровська
Творча робота «Як не піддатися паніці»
